В західній половині Монголії переважають гори (Монгольський Алтай, висота до 4362 м; г. Мунх-Хайрхан-Ула – вища точка країни; Гобійський Алтай, Хангай), розділені міжгірськими котловинами (Котловина Великих Озер, Долина Озер).
В центральній частині країни – нагір’я Хентей. На півдні, південному сході і сході – обширні рівнини Гобі (висота 1000-1200 м) з окремими вулканічними масивами, ділянками пісків і солончаками. Клімат помірний, різко континентальний, з суворою малосніжною зимою і сухим спекотливим літом.
Середні температури січня від – 35 до 10°С, липня від 15 до 25°С. Опадів на більшій частині країни 100-200 мм, в горах до 500 мм в рік. В північній частині Монголії – багаторічна мерзлота.
Головні ріки: Селенга, Керулен, Дзабхан, Кобдо; багато великих озер (Уб-су-Нур, Хубсугул, Хіргіс-Нур та ін.). Близько 2/3 території Монголії не мають стоку в океан. На рівнинах – рослинність сухих степів, напівпустинь і пустинь, в горах – степи, ділянки лісостепів і хвойних лісів (під лісами 9% території країни).
Характеристика населення країни
Населення Монголії складає 2,4 млн. чол. Щільність населення в країні вкрай низька (менш 1,5 чоловік на 1 кв. км.).
Цей показник має тенденцію до зниження, в основному, за рахунок міграції населення в Улан-Батор. Улан-Батор розташований на площі в 800 тис. гектарів. У ньому проживає близько 1/3 населення країни. Монголія - країна, велику частину території якої складають степи і пустелі. Тут же знаходиться знаменита на увесь світ пустеля Гобі.
Склад населення країни досить строкатий: переважна більшість населення складають халки (77%). Крім того, у країні проживають дербеты, буряты, а також близько 15% народностей не монгольського походження (казахи й ін.).
Офіційною мовою країни є монгольський, котрий мало схожий на мови великих держав-сусідів Монголії - Росії і Китаю. Монгольська мова належить до тюрксько-монгольських мов. В даний час у Монголії використовується писемність на основі кирилиці. Раніш існувала інша писемність, складена в XVІІ столітті ученим ченцем Занабазаром. Писемність ця називалася Сойомбо.
Уряд Монголії спробував було відновити стару писемність, що, в цілому, не дало істотних результатів. Утім, написи на сойомбо дуже популярні серед монголів, з огляду на їхній художній естетизм.
Комментариев нет:
Отправить комментарий